uzepervi (uzepervi) wrote,
uzepervi
uzepervi

Європа щільніше зачиняє двері, а нелегалів на Закарпатті все більшає

Українці теж мігрують...

Європа щільніше зачиняє двері, а нелегалів на Закарпатті все більшає


Для Закарпаття тема міграції населення, в першу  чергу нелегальної або трудової, вочевидь, актуальна вже впродовж багатьох років. Бо закарпатці самі часто  виступають у ролі мігрантів – працюють за кордоном (постійно або ж на сезонних роботах), а по-друге, через наш край проходить транзитний шлях міграції людей з інших країн. Однак ставлення до іноземних біженців часто-густо є не надто позитивним...

Європа  – це фортеця, а ми маємо її охороняти 

  Нелегальна  міграція – тема постійних повідомлень  ЗМІ. Найчастіше це кримінальна хроніка: на кордоні затримали чергову  "партію" сомалійців, молдаван, пакистанців... Ставлення до цих людей неоднозначне, а у переважної більшості населення вони викликають лише роздратування, негативні емоції. Цьому сприяє і преса. Про іноземців-біженців розповідають як про злочинців, порушників кордону і міжнародних законів. Поширюються чутки і про екзотичні хвороби, які вони приносять із собою. Та й на фото виглядають вони не надто привабливо...

  Насправді міжнародні правові норми не трактують  біженців як порушників закону. Бо у  кожної людини є право обирати, де їй жити, повинна бути свобода пересування. Особливо це стосується тих, хто втікає з рідної країни через переслідування з політичних, етнічних або інших мотивів, які загрожують їхньому або життю родини. Але насправді біженці-мігранти практично позбавлені прав людини навіть у "цивілізованих" європейських країнах. Найчастіше після нелегального перетину кордону вони потрапляють до рук поліції, яка, не розібравшись у ситуації, відправляє їх туди, звідки ті родом. Керуються законом про реадмісію (повернення мігрантів із країни прибуття), який ратифікував український уряд в обмін на певні преференції, і наші службовці. Насправді ж навіть обіцяне полегшення процедури отримання віз для українців так і залишилося невиконаною обіцянкою.

  Європейський  Союз недаремно охрестили "Фортецею", бо західні країни знову будують  навколо себе "залізну завісу", дуже схожу на ту, що була створена за комуністичних часів. А "євроінтеграція" стала для більшості українців словом, що схоже на смачну цукерку, яку здалеку показують, а нікому не дають. Сучасні тенденції доводять лише одне: Європа планує і надалі суворіше охороняти свої кордони і захищатися від небажаних гостей, у тому числі від українців. А значить проблема з нелегальною міграцією лише буде ускладнюватися з року в рік.

  На  цю тему розмова з європейськими  дослідниками – німецьким соціологом Тібором Шілло та польським антропологом Ігнацієм Юзвяком, які нещодавно завітали на Закарпаття досліджувати процеси міграції, що відбуваються у нашому краї.

Україна має стати "кінцевою станцією"  для біженців?

  Тібор бере участь у міжнародному проекті METOIKOS, що має на меті дослідити "кругову міграцію", зокрема у нашому регіоні (Україна, Польща та Угорщина), аби мати уявлення про це явище і виробити відповідні директиви, які впливатимуть на політику інтеграції в європейських країнах. Дослідник показує мені брошуру, яка видана "Комітетом медичної допомоги", що діє в Ужгороді й надає допомогу біженцям. У ній йдеться про те, що населення та органи влади мають ставитися до мігрантів більш поблажливо, намагатися допомогти їм. Одночасно зазначається, що західні країни, збудувавши "нову стіну" навколо Європи, практично обмежили право інших громадян на свободу пересування. Висновок невтішний: українці повинні бути гуманістами, а європейцям – ганьба. Кінцева мета програми підтримки біженців – створення відкритих центрів перебування на заміну нинішнім закритим таборам, що іноді нагадують тюрми...
 
 – Мені не сподобалась назва брошури, яку ти мені показав – "Кінцева станція – Україна". Це лише зайвий раз підтверджує політику ЄС щодо нашої країни, яку, вочевидь, вирішили зробити "буферною зоною" для нелегальних мігрантів...
 
 – Я цілком згоден – ця назва повинна  була закінчуватися знаком запитання. І європейська політика, яка провадиться  у сфері міграції, багатьох не влаштовує. Контроль на кордонах посилюється, на це витрачаються шалені кошти з бюджету. Політика така: щільніше закрити кордони, аби припинити міграцію... Але це не завжди спрацьовує.
 
Однак, слід розуміти, що міграція українців  – також частина цього явища. Візьмемо, наприклад, Італію – тут  працюють сотні тисяч наших жінок, більшість із яких перебували на "пташиних правах", нелегально. Тому нещодавно італійський уряд прийняв рішення про легалізацію їхнього перебування – цим правом скористалося близько 200 тисяч українок. І це великий плюс.
 
– З одного боку Європа потребує трудових ресурсів, робочих рук, з іншого – обмежує доступ навіть для кваліфікованих молодих спеціалістів. Парадокс?
 
 – Вважається, що це не зовсім так. Бо прийняті нормативні документи щодо прикордонних територій, до цієї категорії входить  і Закарпаття. Тобто людям, які  тут мешкають, набагато простіше потрапити за кордон, у тому числі й працевлаштуватися там. Нещодавно  Угорщина також прийняла закон про спрощене отримання громадянства для закордонних угорців, бо потребує трудових ресурсів, тобто людей, які допоможуть піднімати економіку країни. Усе це має прямий стосунок до трудової міграції.
 
– Цей закон уже наробив багато галасу в Україні. Чи можемо вже говорити про кількість населення, яке  забажає скористатися цією можливістю в нашій області?
 
– Ні, таких даних поки що немає, адже невідомо скільки людей забажає змінити громадянство. Ті закарпатські угорці, з якими я спілкувався, у переважній більшості досить скептично ставляться до цих нововведень. В першу чергу їх лякає перспектива втратити у результаті український паспорт (законодавство України забороняє бути громадянином  одразу кількох держав. – Авт.). Бо живуть тут, не планують виїжджати за кордон, не бажають продавати своє майно, втрачати родинні зв'язки тощо. Ситуація в деякій мірі нагадує ту, що склалася у Румунії, яка також пішла на такий крок для закордонних румунів. Однак, ми досі не знаємо, скільки людей насправді скористалися цією можливістю – мова йде про 10 і навіть 30 тисяч осіб...
 
 – Що не так пишуть наші журналісти, яких часто звинувачують у необ'єктивності  щодо висвітлення проблем нелегальної  міграції?
 
 – Часом вони створюють досить негативний імідж для біженців. Наприклад, те, що у Сомалі живуть лише пірати і терористи – це стереотипи. Але ці судження мають великий вплив на людей, їх ставлення до мігрантів. Багато суджень пов'язано зі спалахами інфекційних хвороб. Коли минулого року в Україні зафіксували випадки "свинячого" грипу, деякі журналісти одразу звинуватили у цьому мігрантів, які принесли вірус із собою. На мою думку, розповсюдження хвороб слід пов'язувати скоріше з катастрофічною ситуацією у сфері охорони здоров'я, ніж із нелегальною міграцією. Будь-яку провину можна перекласти на інші плечі...
 
– І все-таки чому "кінцева станція" для  мігрантів – Україна? Чому саме ми повинні брати на себе цей тягар?  
 
– На жаль, зараз склалася така ситуація, що прикордонна поліція повертає людей із європейських країн назад в Україну, навіть тих, хто має право на "азілум" (притулок). Але така ж проблема існує в інших країнах – наприклад, у Греції, Німеччині. Також слід сказати, що ми повинні розглядати українських мігрантів у розрізі загальної проблеми нелегальної міграції. Не треба забувати і про те, що, окрім африканців і азіатів, багатьох українців також депортують із Європи, про них преса чомусь майже не пише. Тому до всіх слід ставитися як до рівних. Бо люди втікають із рідної країни не від хорошого життя...  Більшість із них – це зовсім не терористи, а звичайні люди. 

Міграції  не уникнути, бо українці також у  "процесі"
 
 Ігнаці  Юзвяк – частий гість на Закарпатті, бере участь у багатьох міжнародних  соціологічних проектах. Особливо дослідника цікавлять райони, де компактно проживають представники національних меншин. Ми спілкувалися з ним саме про українських трудових мігрантів, які мешкають і працюють у Європі.
 
 – Як пересічні поляки ставляться до мігрантів, зокрема з України?
 
 – Ставлення досить відкрите, спокійне. Є навіть певний позитивний стереотип, що українці працюють "добре і дешево". Дійшло до того, що на будівництво можуть прийняти скоріше українця, ніж поляка. 
 
– Як преса реагує на проблеми міграції, в тому числі нелегальної?
 
– Насправді ставлення переважно позитивне. Із сотні статей я натрапив лише на кілька, в яких йшлося про певну загрозу з боку мігрантів. Це стосувалося вихідців з Азії, які займалися не зовсім легальним бізнесом на великому ринку у Варшаві, тобто продавали підробки. Що стосується расизму і ксенофобії, то ця проблема, звісно, присутня у великих містах. Про подібні випадки повідомляють досить часто, вони стосуються переважно африканців або вихідців із країн Азії. 
 
 – Чи не піднімається у Польщі проблема, яка вже виникла у Парижі, коли владі доводиться стикатися з проявами масових протестів із боку мігрантів?
 
 – Ні, такі заяви можна прочитати  хіба на веб-сайтах ультраправих. Хоча у пресі триває дискусія на цю тему, однак авторитетні соціологи не вбачають поки що подібної проблеми для Польщі. Хоча у Варшаві є район, де мешкає досить багато вихідців із В'єтнаму. Незважаючи на те, що в'єтнамців у Варшаві мешкає близько 100 тисяч, однак навіть націоналістична преса не пише про них нічого поганого. Їх вважають працелюбними і дружніми. 
 
– Чи можна сказати, що саме Польща є  для українських трудових мігрантів найкращим вибором?
 
 – Мені так не здається. Бо в Італії або Португалії заробити можна більше, і суспільство там більш відкрите для мігрантів. На жаль, переважна  кількість поляків дивиться на українців лише як на робочу силу. Так, українському мігранту легше влаштуватися у Польщі, бо існує спрощена процедура отримання візи та права на роботу. Однак і їм часом доводиться несолодко. Одна українка розповідала, що довгий час не могла винайняти квартиру, оскільки всі відмовляли їй вже по телефону. Жінка вважає, що це через її досить помітний акцент. Значить далеко не всі люди бажають мати справи з мігрантами...
 
 – На твою думку, які перспективи європейської політики у сфері міграції населення?
 
 – Не дивлячись на декларації "відкритості"  ЄС, контроль існує і лише посилюється. Навіть у країнах шенгенської  зони, де кордонів як таких практично  немає, контроль здійснюється всередині  кожної держави. Особливо це помітно  на східних рубежах Євросоюзу – на згадані процедури щорічно витрачають мільйони євро. Бо для Західної Європи східні сусіди досі вважаються людьми "другого сорту".
 
 – Закарпатці схвильовані тим, що Європа остаточно перетвориться на "фортецю", а біля кордонів знову почнуть  будувати табори для утримання біженців.
 
–  Минула влада в Україні на тему міграції і біженців тісно співпрацювала  з ЄС. Нове ж керівництво є більш  проросійського напрямку, їх ця проблема цікавить менше. Відповідно нещодавно був закритий пункт тримання біженців у Павшино, планували відкрити центр у Дерцені, однак наштовхнулися на протести з боку місцевого населення... Насправді біженців все одно потрібно буде десь утримувати, їх кількість не зменшується. Тому в Україні, як і в будь-якій іншій державі, повинні бути пункти їх тримання, центри допомоги. Людей завжди лякає те, про що вони не знають. Тому і українцям не слід лякатися біженців з інших країн. Маємо спільно допомагати їм. Треба також пам'ятати про те, що більше двох мільйонів українців так само працюють у країнах Євросоюзу і можуть у будь-який момент опинитися у схожій ситуації...

Олександр Ворошилов, фото автора

http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-76307-Zakarpattsi-po-7-misiatsiv-ne-platiat-za-zhytlovo-komunalni-posluhy
Tags: нелегалы
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments